Не так, як марилось і снилось,
Ще ти моя, й вже не моя.
Та все ж іще невідлюбилась,
Не віднеслась, невідлетілась
Чуттів зашерхлих течія.
Щось вже не так в Дубовім гаї,
У всьому світі щось не так.
Ми потихесеньку минаєм.
Самі собі вже залишаєм
Любові загадковий знак.
Приспів:
А ти ідеш крізь листопад,
А ти ідеш крізь власну осінь,
І золоте твоє волосся,
Немов запнув у хустку сад.
А ти ідеш крізь листопад,
В очах несеш блакитне сяйво,
Тож не минаймо, не минаймо
Вернись хоч згадкою назад.
Там листя ще таке зелене,
Там бджоли весело гудуть,
Там ти цвітеш іще для мене,
І ми ще знаєм достеменно,
Що нескінченна наша путь.
Чуттів шалені водограї,
Там є надія і мета.
І ми з тобою добре знаєм,
Там все ще “так!” в Дубовім гаї,
У всьому світі все ще так.
Приспів.
