Ще жайвір б’є крильми у небодзвін,
І пшениці так щедро пахнуть літом,
І літаків стривожені орбіти
Ще будуть довго угорі бриніти,
Чекати перший журавлиний клин.
Ніхто у вирій птиць не посила,
Вони ще не прощаються з цим світом,
Останнє щастя бабиного літа —
І вищають пташині ті орбіти,
Щоб у дорогу знати міць крила.
Отак і ми з тобою.
Майже так…
Вже поміж нас — передчуття розлуки.
Ще все прекрасно!
Ці поля і луки,
Слова твої і лебедині руки…
Але уже тривога пророста.
