І тихий сад,
де вільно бродять коні,
І два сліди —
на росяній траві,
й гуляка запізнілий —
чорний сонях,
Що не зносив, як треба, голови.
І мати на заіненім городі,
І листолету струни гомінкі —
Сон ятриться, нуртує, колобродить,
Аж на устах цілунки пломінкі.
Підйом! —
І старшина прийшли сумлінно,
Прощайте, сни,
вже струнко день стоїть!
Озвалася домівка солов’їно,
Торкнулася плеча вишнева віть.
