Пам’яті Надії Рекубрацької
I
Гості пішли. Стало сумно в кімнаті одразу.
— Досить мовчать. Ну, давай поговорим про нас.
Вже п’ятдесят, як ідемо по світу ми разом.
Може, оце — наш останній, останній наш вальс.
Приспів:
Все у нас є: і онуки щасливі, і діти.
Навіть любов ще і досі од нас не пішла.
Може, хоч щось, ну хоч щось є отам, на тім світі…
Хочу, щоб ти, тільки ти зі мною поруч була.
II
Ти пригадай, як уперше тебе я вподобав.
Я не боюсь, що нічому нема вороття.
Може, й життя, все життя було наче Чорнобиль.
Та все одно, то було тільки наше життя.
Приспів.
III
Скоро комусь треба першим за обрій ступити.
Ти зрозумій: навіть це — не розлука для нас.
Ми майже все, майже все залишаємо в дітях,
Навіть оцей, наш останній, останній наш вальс.
Приспів.
