Я не вірю ніякому чорту,
Ні в земних, ні в небесних богів…
Захлинеться наш світ од потопу,
Од вселенської патоки слів.
Той дияволом янгола робить,
Той нечистому крильця ладна.
Той “цебує”, а той тільки “цобить”,
Ті наповнюють діжку без дна.
Той історію — вкотре — на себе,
Мов чужого кожуха кроїть.
Той зове опуститися з неба,
Той на Марсі збирається жить.
Нас роз’єднує слів завірюха.
Спробуй, диспут влаштуй з приймачем?
Кожен диктор.
Вже нікому слухать,
Навіть клацнути вимикачем.
Це не світ, а суцільна цитата,
Де на тезу є сто антитез…
Брат підвівся з межі.
І лопату
Взяв на плечі.
І скрипнув протез.
Я той скрип, мов приміряв на себе.
Я для чого ж приїхав сюди?!
Світ не вмре.
Нам з коханою треба
Гарбузове насіння садить.
