Не знати страшно, а — незнати.
Без розуму торкатись знань,
У руки нечисті вкладати
Плід найчистіших сподівань.
Не Прометей у тому винен,
Що людям передав огонь,
А ті, хто в дикому сп’янінні
На нім зажарили свого ж.
І не Кюрі вина у тому,
Що атом одяг свій скида.
Лише дурний під власним домом
Страшне багаття розклада.
Бо рушило в дорогу людство,
Як палицю до рук взяло,
Та, щоб на дерево вернуться,
Треба ж, щоб дерево було.
