Лебеді не падали – летіли.
В лебедів стріляли чужаки.
Лебедину хату у неділю
Обняли вогненні язики –
І вона знялася в синє небо,
Роздобувши крила з-під землі.
В чорній хмарі,
Що пливла над степом,
Жебоніли жайвори малі.
Я цього ніколи не забуду,
Як гармати гримали чужі,
Як змішались лебеді і люди
На вогненнім чорнім рубежі.
Видяться мені іще й понині
Пригорілі в полі колоски,
І село злітає лебедино,
Попелом спадає на піски.
Як людей вивозили за грати,
Як фашистська лютувала злість,
Розкажу я синові-солдату,
Хай колись онукам розповість.
- Наступний вірш → Андрій М’ястківський – Теребовля
- Попередній вірш → Роман Завадович – Боже чудо
(Оцінок ще немає)