Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Аналіз “Пісні про рушник” Малишка
Андрій Малишко ‒ відомий поет-пісняр, розквіт творчої активності якого припадає на радянські часи. Він у своїй творчості у зрілому віці часто звертається до тематики національної ідентичності, однак вміло маскує неполіткоректні теми, використовуючи образи національні у творах, що описують, наприклад, сімейні відносини.
Головна ідея твору, написаного у 1959 році ‒ оспівування глибини материнських почуттів і синівської любові. Вторинна ідея ‒ родина є головним способом передачі національних традицій.
Вірш написаний з використанням таких художніх засобів:
- Епітети ‒ «вишиваний», «незрадлива», «материнська», «ласкава», «блакитні», «знайоме», «засмучені», «соловʼїні»;
- Порівняння ‒ «наче долю»;
- Рефрени ‒ деякі рядки, що виконують роль приспіву, повторюються з незначним доповненням;
- Метафора ‒ «оживе все», «цвіте росяниста доріжка»;
- Гіпербола ‒ «оживе все»;
- Алітерація ‒ наявність великої кількості шиплячих у словах «рушник, шелестіння, щебетання» створює атмосферу особливої інтимності.
Твір насичений символікою:
- Рушник для українців є символом життя і долі. Він використовувався у багатьох ритуалах ‒ на хрестинах дитину тримали в рушнику (крижмо), на сватанні рушниками повʼязували сватів, на весіллі на рушник ступали молодята на знак початку спільного життя, і навіть після смерті рушники супроводжували людину ‒ на них опускали труну в могилу. Вишитий з любовʼю рушник вважався сильним оберегом;
- Поле ‒ простір, свобода, достаток;
- Дорога ‒ життя, в даному випадку ‒ самостійне життя;
- Зоря ‒ юність, зірка, що показує дорогу.
У творі присутні два образи ‒ власне ліричного героя, очевидно, чоловіка поважного віку, який відчуває ностальгію за минулим і зокрема за часами дитинства і юності, а також його матері. Автор оспівує її вірність і відданість дітям, доброту й ласку. Вона недосипає ночей, проте дає своїм дітям не тільки найнеобхідніше ‒ їжу, одяг, дах над головою, але й перспективи для подальшого розвитку та любов, яка оберігала їх усе життя.
Ностальгія ліричного героя і його спогади показані різними образами ‒ соловʼїні гаї, щебетання дібров, де він, мабуть, з кимось зустрічався, росяниста доріжка (повернення додому під ранок, коли вже впала роса, або початок дня до того, як сонце росу висушило).
Текст впливає на різні органи чуття ‒ слуху (описаний спів птахів), зору (сам вишитий рушник), дотику (холодна росяниста доріжка). Це поглиблює ефект присутності читача та слухача.
Музику до цієї пісні написав Платон Майборода і вона є популярною протягом багатьох десятиліть після смерті автора.
