Місячна ніч! В заколисані трави
Падають стрімко розгублені зорі.
Я відведу твої руки ласкаві:
Щастя таке — більше схоже на горе.
Голову схилиш мені на коліна,
Стане так жаль твоє сиве волосся.
Хто ж цьому винен? Кохану, єдину
Тобі надто пізно зустріть довелося.
Ти помовчи… Хай розкаже мовчання,
Як я потрібна, яка я жадана…
В травах — зірок загасає зітхання…
Щастя таке — мов оголена рана.
Тільки схиляюсь до губ твоїх тихо,
Хочу цілунком весь біль розтопити.
Ох моє рідне, закохане лихо,
Як же, ну, як же тебе не любити!
