Почуй, нарешті, як мені болить!
Болить наперекір благополуччю
і цим дощам, холодним і тягучим,
які могли б і пекло остудить.
Болить так, як поріз і так, як шрам.
Як тільки-но загарбаній державі
болить її вчорашня горда слава,
на глузування здана ворогам.
Живу на вістрі списа, на мечі…
А ти живеш — і сміху не тамуєш,
І ні за чим ніколи не шкодуєш,
З озер душевних смуту женучи.
Та раптом ці вогні тебе на мить
обпалюють,— осінні, тимчасові…
Ти думку уриваєш на півслові:
Почув, нарешті, як мені болить.
