То так, лежавши із погаслим зором ми,
Б’ємося у пропасному горінню —
І в руслах марень хвилями прозорими
Струмки зринають, зримо ринуть ринню.
Тече ровами із землі і зелені
Вода жива, вродлива і прозірна,
Пронизує протоком жили й легені,
Ключем вливається в уста і в зір нам.
