У паморозь морози замережали
Самотню перед вікнами смереку —
І бродить смуток садовими межами
Осотаний у снігосутінь смерку.
Спогадаючи юність квіттям клечану,
У березні чекаєм, щоб урешті
Нам провесна розквітла хоч у глечику
Одірваною гілкою черешні.
