Як січень заморожує зловісно
І прочуття охоплюють злиденні,
Розсновую сподіванок повісмо
У слова нить на мислей веретені.
Придавши згадок радісного злота
І смутку — туги рутяної трішки,
З мітків словесних тчу поем полотна
І строф розмірних скатерки й доріжки.
