Не вдарить шабля в ран рубці обшмульгані,
Не продзвенять у глуші бистрі кулі, —
Загрузли мислі в мілині замуленій,
Судомляться в безвиводі дошкульній.
Та раптом блискіт, гряне грім і неприборкані,
З міцними, непідрубаними крильми,
Думки злинають в сяйну зір неторканість,
Грайливі й вільні, мов роздвінні рими.
