Обличчя, як обліг, нам дощ жолобить
І глибшає в садку все нова вирва
І виверти лежать, що їх з озлоби
Політній вихор з коренищем вирвав.
Від зливи до світел злинають нетлі,
З розгону ударяються об вікна
І в пітьму кануть білі й перелетні,
Немов пелюстки вишні, що одквітла.
