Так чисто, як березова кора,
Зламається колись моє кохання
(Не можна під воротами рости
Чужої радості й закритої душі).
Єдина і священна насолода
Була у тому, щоб тебе вітати
Появою дерев, задовго до
Того, як шлях знайшов би:
За любов’ю
Суниць, які над пальцями твоїми
Ростуть (їх ти не бачиш,
Але я
Навіки знаю, –
Не вони –
Дерева;
А ти не знаєш взагалі нічого,
Оскільки я – березова кора).
- Наступний вірш → Богдана Бойко – На небі лежали лелеки
- Попередній вірш → Богдана Бойко – Приголомшена Ваша хода
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші