Ворони у гіллі, як чорне шмаття ночі,
І білим білий сніг із хмари опада…
І семафорить ген, мов зупинити хоче
Крутого нелиня чуприна золота.
Холоне у снігах землі веселе коло,
Заметено шляхи, закидано стежки.
По аркушах гладких зайці виводять коми
Від лісу навпрошки під вівсяні стіжки.
Весь день малий вовчук по білому чалапав
Та нюшив — де птахи, що ронять білий пух?
А білий пух йому зморозив сіру лапу,
Щоб не блукав дарма в незнаному степу.
Ворони у гіллі весь час собі гадали:
Ну що воно летить — ухопиш, і… нема.
Нарешті ворон-дід, зодягши окуляри,
Пройшовся по снігу і мовив:
— Це зима!
