Т.Шевченку присвята
Він пас ягнята за селом
Такий сумний, такий ще юний…
В душі палкій бриніли струни –
Ніким не співаний псалом.
Яріли обшири ланів,
Оброблених людьми – рабами…
Дивився скорбними очами…
Питав: “Хто збудить людський гнів?
Де голос той, як Божий грім,
Що потрясе серця ці кволі
Надхне рабів жаданням волі
І духом гордим і міцним?”
І чує голос: “Встань, іди,
Співай ти сам за всіх до бою,
Не гнись – усюди я з тобою,
Пророче віщий, молодий!”
“А зброя ж де?” – питає він.
І знову голос бога – Слова:
“А зброя та – то рідна мова,
Гучна, проречиста, як дзвін.
В запеклі душі нею бий,
Зміцняй серця в огневім гарті,
Постав її на грізній варті,
Як меч двосічний і страшний!”
Він пас ягнята за селом,
Та кинув посох свій т негожий…
І заспівав, обранець Божий,
Народу визвольний псалом.
