Тарас Шевченко – Мені тринадцятий минало: Вірш

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала …..

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і бога не прокляв!

Аналіз вірша “Мені тринадцятий минало” Шевченка

Автобіографічний вірш про непросте дитинство, написаний у досить зрілому віці ‒ в 1847 році Тарасу Шевченку було вже 33 роки. Поет був пострижений у солдати, а твори свої писав у «захалявну книжечку». Саме у цей період він особливо яскраво відчуває ностальгію за Батьківщиною і пише автобіографічні та філософські вірші.

Головна ідея твору ‒ контраст дитячого й дорослого світобачення. Будучи несвідомою дитиною, ліричний герой не відчуває дискомфорту й радіє життю. Проте усвідомлення того, що він сирота, не має нічого, занурює підлітка у відчай та депресію, вийти з якої допомагає поцілунок співчутливої Оксани.

У вірші показано фактично три шари сприйняття світу ‒ дитини, підлітка та вже дорослого чоловіка, який згадує своє дитинство і нарікає, що йому не дали дожити віку в тім раю.

Твір побудований на контрастах.

Провідний контраст ‒ неба і землі. Небо дає радість і натхнення. Власне небо згадане у поезії двічі, а сонце ‒ 4 рази. Протилежністю небу є земля й буденні проблеми ‒ відсутність хати, потреба працювати на чужих людей, труднощі та поневіряння.

На фоні селянського побуту, який уособлює пасовище з ягнятами, садки, лани, плоскінь (майбутнє прядиво) ліричний герой переживає справжню бурю емоцій. Автор прописує емоційні перепади, характерні для підліткового віку. Ліричний герой від спокою і радості, від молитви, коли йому було безпричинно «любо», «приязно», «весело», легко переходить до стану люті ‒ «запеклось, почервоніло І рай запалило». Так само легко хлопець повертається до безжурності, коли його поцілувала дівчина.

Однією з причин депресії ліричний герой вважає усвідомлення проблем ‒ було б у нього менше знань, не був би в світі юродивим.

Поезія насичена символікою:

• Ягнята ‒ невинність і безжурність;
• Небо ‒ духовність, високі прагнення;
• Сонце ‒ тепло, життя;
• Дорога ‒ життєвий шлях, що веде у далечінь;
• Бурʼяни ‒ середовище, далеке від культури й створення духовної спадщини.

Автор у поезії маніпулює кольорами, щоб показати всі душевні переживання підлітка. Небо голубеє – почорніло, а село забарвилося у червоний та чорний кольори, коли ліричний герой впадає у відчай і лють.

Ефектним прийомом у цьому вірші є порівняння ‒ «Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє». Таке порівняння є зрозумілим кожному читачу.

Автор у цій поезії чимало згадує Бога ‒ на початку ліричний герой просто молиться й радіє, а наприкінці ‒ нарікає на Господа. Обидва варіанти ставлення до Бога є для Тараса Шевченка характерними й повторюються в багатьох інших віршах.