Джулія Дональдсон – Груффало: Вірш

Пішла погуляти у ліс сіра мишка.

Лисичка до неї підкралася нишком.
– Куди ти зібралася, мишко маленька?
– Ходи на обід в мою нірку, серденько.
– Ой, жаль, – мишеня сумно вушко почухало
– Та вже запросив на обід мене груффало.

– Хто-хто запросив?
– Ой лисичко – небого
– Невже ти нечула ніколи про нього?
– Страшні в нього ікла і кігті страшнющі,
В пащеці зубиська великі гострющі.

– І де ж він.
– Та вже от сюди підбігає.
– Він дуже шашлик із лисиць полюбляє.
– Шашлик із лисиць? – піт у лиски з чола.
– Бувай! – розвернулась і миттю втекла.

Дурненька лисичка – вона і не знає,
Що звіра такого на світі немає!

Пішла собі далі у ліс сіра мишка.
До неї підкралась сова тишком – нишком.

– Куди ти зібралася, мишко маленька?
– Ходи на чайочок до мене серденько.
– Ой, жаль, – мишеня сумно вушко почухало.
– Та запросив на чайок мене груффало.

– Хто – хто запросив?
– Ой, совуню – небого,
– Гулясті коліна, криві пазуриська,
– На носі бородавка в цього страшиська.

– І де ж він?
– Та вже до струмка підбігає……
– Він їсти совиний бульйон полюбляє.
– Совиний бульйон – настовбурчила крила.
І швидко від мишки сова відлетіла.

Дурненька сипуха – вона і не знає,
Що звіра такого на світі немає!

Пішла собі далі у ліс сіра мишка
Зміючка до неї підкралася нишком

– Ходи на бенкет у пеньок мій, серденько.
– Ой, жаль, – мишеня сумно вушко почухало.
– Та вже запросив на бенкет мене груффало.

– Хто – хто запросив?
– Ой, зміючко – небого,
– Невже ти не чула ніколи про нього?
– Очиська як жар в нього, чорний язик,
– Спина в колючках, здоровенний, як бик.

– І де ж він?
– Та ось підбігає до озера….
– І любить він їсти зміїне морозиво.
– Зміїне морозиво? Треба тікати.
Мерщій поповзла до гадючої хати.

Дурненька зміюка – вона і не знає,
Що звіра такого на світі немає.

– Ой!

– Що це за монстр? В нього ікла страшнющі,
В пащеці зубиська великі й гострющі.
Гулясті коліна, криві пазуриська.
На носі бородавка в цього страшиська.
Очиська як жар в нього, чорний язик,
Спина в колючках, здоровенний, як бик

– Рятуйте! Кого ж це сюди занесло?
– Та це ж найжахливіший ГРУФФАЛО!!!

– Яка ж ти смачненька! – роззявив він пащу,
– Ось зараз тебе я на хлібчик намащу!

Мене? – каже мишка. – Та ну бійся Бога!
– Та я ж найстрашніша у лісі небого.
– Ходи – но зі мною, щоб переконатись,
– Як будуть усі мене звірі боятись.

Боятись? – од сміху аж труситься Груффало.
Та все ж таки чудисько мишку послухало.
Тупоче за нею і каже за мить:

– Я чую, як щось у траві шелестить.
– Змія це. Гей чуєш, гадючко привіт!
В зміючки від страху аж здуло живіт.
Бо груффало бачити в лісі не звикла.

– Ой-ой! – зашипіла. – Рятуйте! – і зникла.
– Ось бачиш ? Хіба ж я тобі не казала?

Так Груффала мишка мала здивувала
Тупоче він далі за нею і ось:

– На дереві – каже – пугукає хтось.
– Сова це. Як справи сипухо привіт!

В сови аж від страху скрутило живіт,
Бо груффала бачити в лісі не звикла

– Ай-яй! – закричала – На поміч! – і зникла.
– Ось бачиш? Хіба ж я тобі не казала?

Так Груффала мишка ще раз здивувала.

Тупоче він далі і каже за мить:
– Я чую, як хтось там по стежці біжить.
– Лисиця це. Чуєш лисичко, привіт!

В лисиці від страху аж злипся живіт.
Бо груффала бачити в лісі не звикла.

– Мамунцю, рятуй! – заволала і зникла.
– Ну, що – каже мишка, – побачив, гультяю,
– Якого я страху на всіх наганяю?

– А зараз, – живіт собі мишка почухала, –
– Хотіла б я з’їсти …..- котлетку із груффала!

– Котлетку із груффала – монстр заволав
Крутнувся, мов вихор, і миттю пропав.

На камені в лісі вмостилася мишка.
І схрумкала дуже смачного горішка.