Невже ти думаєш, що всі вони зі сталі?
Душа не мерзне, серце не болить?
Йдуть воювати сильні й витривалі,
Щоб разом Україну боронить?
Там є хлоп’ята і дівчат немало,
Такі ж, як ти – нема ще й двадцять п’ять,
Легке життя на пекло поміняли.
Комусь же треба мирних захищать.
Чоловіки, що плачуть, наче діти,
Коли читають вірші і листи,
Вони завжди хотіли в мирі жити,
І щастя, і добро у світ нести.
Невже ти думаєш, їм легко помирати
За те, щоб інші мали новий день.
Я знаю, їх давно чекає мати,
Та мріють обійнять своїх дітей.
А ти байдуже мимо них проходиш,
Ти, наче в іншім вимірі буття.
Вони ж – твого спокою на сторожі.
А хтось за тебе вже віддав життя.
