Напій мене. Твойого джерела
Моя душа сто років не торкалась.
Сто літ за нею назирці брела
Німа печаль, неначе тінь зів’яла.
Сто довгих літ мої гіркі вуста
Не оживали в лагідному слові…
Перехиляюсь через всі літа
До джерела неспитого любові.
- Наступний вірш → Галина Тарасюк – За що ця розкіш нам
- Попередній вірш → Галина Тарасюк – В моєму лісі ні трави, ні листу
(Оцінок ще немає)