Втекти, втекти, о, так тікати,
як від орди, як від біди!
Травою, пилом, прахом стати,
німою безвістю води.
Та коли й тінь моя розтане
і слід непам’ять загребе —
о, голос мій не перестане
шукати-кликати тебе.
- Наступний вірш → Галина Тарасюк – І буває таке безлюддя
- Попередній вірш → Галина Тарасюк – Як з хмари лавина сніжна
(Оцінок ще немає)