Цілую посмішку твою,
Як дощ траву,
Як вітер листя.
Ідеш…
Розгублено стою —
Усі стежки мої зійшлися.
Усі дороги мої — тут,
Усі світи мої — біліють.
А ти — ідеш…
На тебе ждуть.
Я зупиняти не посмію.
Ну що ж? Іди!
Нехай щастить!
А я — поплачу, посумую,
Я — не ловлю щасливу мить,
Я тільки посмішку
Цілую…
- Наступний вірш → Ганна Чубач – Позвони мені першого квітня
- Попередній вірш → Ганна Чубач – При світлі твоєї сльози
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)