Ачи проходжу гаєм,
чи полем неокраїм —
дзвінкий мій спів бринить.
Мелодії покірний,
тримає розмір вірний
світ, що навкіл лежить.
Чекаю, пожаданий,
на перший цвіт рум’яний,
на пагін молодий.
Мій спів лунає з ними,
коли ж заходять зими —
світ повен чаром мрій.
Те все давно забуто,
сніг кригою окуто,
та до душі мені
зимові дні чудесні,
і провесни, і весни
по першій борозні.
Іду на перші гулі,
де хлопці — мов поснулі,
колошкаю усіх.
Дівчата — ніби дзиги,
і хлопцям не до шмиги
од наспівів моїх.
Зі взгір’я на долину
немов на крилах лину —
ваш, музи, любий син.
Коли ж на вашім лоні
знайду я, невгомонний,
собі перепочин?
Переклад Василя Стуса
