Фіялка у степу росла
і непомітна, і мала,
але собою славна.
Аж тут дівчатко молоде
услід за чередою йде.
Сюди, сюди
веселий лине спів.
Фіялка думає: біда!
Була б я гарна й молода,
а не сумна фіялка,
то знала б, що дівча знайде,
зірве й притулить до грудей.
Бодай, бодай
хоч на коротку мить.
Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча
її маленька ніжка.
Стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт.
Хвала, хвала,
тобі, дівча, й за це!
Переклад Василя Стуса
Інший переклад
Фіалка на лужку росла,
Незнана і проста була,
Цвіла собі фіалка.
Пастушка мимо йшла з ліска,
Була легенька і струнка.
Он як, он як,
Співала на лужку.
“Якби мені хоч на часок
Стать кращою серед квіток,—
Так марила фіалка,—
Тоді зірве мене вона,
Притисне к серцю, чарівна,
Хоч на часок,
Хоч би на мить яку!”
Та, леле, дівчина іде,
Не бачить, що вона росте.
Розтоптана фіалка.
Вона смерть радо прийняла.
“Нехай я вмру, та смерть прийшла
Край ніг, край ніг,
Край ніг твоїх”.
