Тільки-но Феб узяв
хмару за жінку,
райдуги лук заграв
барвно з отінку.
А схоже коло йде
з туману темне.
Склепіння хоч бліде,
проте надземне.
Ти, старче, геть струси
біду з журбою,
бо люблений єси
із сивиною.
Переклад Василя Стуса
- Наступний вірш → Гете – Щоб фантазій доконати
- Попередній вірш → Гете – Скільки тих джерел
(Оцінок ще немає)