До В. Б.
Нас повести в мій рай, рай моєї душі,
Увілляти у серце вам віру,
Вам, що прагнули бачить щасливим свій край
І зустріли недолю й зневіру;
Нас, півмертві, нещасні, самотні й смутні,
Що хотіли уздріть в променистім вогні
Наше слово палке незалежним,
Вас повести до щастя — ось мрія моя,
Що змагається з горем безмежним!..
Море темряви вколо лютує й гуде,
Буйний вітер літає свавільно…
Хто запевнить мене, що нас смерть усіх жде?
Я не вірю й не вірити — вільно!..
Я прозріла давно!.. І для вас, бачу я,
Ще за хмарами сонце не згасло,
Вже зібралась до купи народна сім’я,
Залунало відродження гасло!..
Що для сміливих духом змагання і мла?
Що всі блискавки темного неба?
Що до гніву нам хвиль, коли думка пала?!
Що до ночі, як сонця нам треба?!..
