Я знаю, як чекають із війни,
Як дні мов шиби кришаться на скалки,
Як ніч пірнає в каламутні сни
Тривогою встромля в колеса палки.
Як несмакує кава і життя,
І трусить та морозить до судоми,
Коли в новинах згадують місця,
Де наші, де свої стоять в облозі.
Постійно з телефоном у руках
Незмінна невідомість та питання,
Щоб не було, завжди мов на голках,
Де б не була, лише одне чекання…
Я знаю як чекають із війни…
Я знаю, та бодай його б не знати..
Дай Боже сили просто перейти
І потім не клясти, не нарікати.
