Я все більше люблю у собі непричесаність,
Хоч у когось вподобала коси-колечками.
І все більше гризу математику чесності —
Генну пам’ять колін вже знайомлено з гречкою.
Бо підтоптана совість з брехливою вдачею,
Попри всі контрапункти і зашморги, гладшає:
Пишнотіла пацанка спиною ледачою
Грузне в землю і руки спаковує замшею.
З тою пані я часто буваю жорстокою,
І вона мене їсть правдо-маткою слушною.
А в колечках її бігудішного спокою
Досі колеться й пахне травою хіппушною…
- Наступний вірш → Павло Филипович – Хай на небі зовсім змарнілий
- Попередній вірш → Ірина Цілик – Я матиму дитину від дощу
(Оцінок ще немає)