На долонях попіл
твоєї втоми,
що хтось недокурено
стиснув пальцями,
гострими нігтями,
жодного шансу не даючи,
штовхаючи ліктями,
й раптово, сильно,
правдиво, гостро
сховав у попільничці…
Дівчинко! Тато! Ми
будемо мити руки,
змивати попіл,
ховати втому,
кохати небо,
нехай зірчасте,
але, на щастя,
наше…
- Наступний вірш → Ірина Цілик – Юльці
- Попередній вірш → Ірина Цілик – З життя амеб
(Оцінок ще немає)