Жила сосна, росла сосна.
Турбот не відала вона.
Над нею, срібні і легкі,
горіли радісно зірки.
Зіркам позаздрила сосна,
і сумно мовила вона:
— Отак би жить! І так вмирать!
Летіть, палати і згорять!
Від тої мудрої сосни
родились ми, її сини,
легкі, крилаті сірники,—
ми дуже схожі на зірки.
Хай крильця наші палахтять —
од них світлішає життя.
Хай смертні ми, і я, і ти —
безсмертний наш вогонь святий.
Хай догоряємо дотла —
безсмертна радість од тепла,
безсмертний пломінь доброти,
а в нім безсмертні я і ти!
