Ірина Жиленко – Сад: Вірш

Так смолоскипно виграйнуло сонце
Тривожним гроном форм і кольорів,
І зачаровано між травами побрів
Маленький сад,
пашіючи долоньками.
Освітлений, наляканий до тиші
Оцим пахучим лементом краси,
Завмер.
І тільки білий дзвін осик
Снується павутинням:
Спиш — не спиш?
Ти спиш — не спиш?
Схвильований комиш
Вгинається в очей пелюсткопад.
Сама не знаю.
Гаюсь,
Граюсь в тишу.
Маленький сад.
Я дуже тихий сад.
До непомітного.
Якому серцю чутно,
Як в тишу цю, обламуючи гілля,
Летять птахи, в страху, в червонокрилi
І гомоном наповнюють вселюдним
Мої налякані
і вже доспілі очі?
Роззавірюшилось…
Гітар бузковий лад,
Рвонув берези.
На порозі ночі
Завмер і слухає себе
маленький сад.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Ірина Жиленко – Сад":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Ірина Жиленко – Сад: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.