Холодний край. Концтабір. І навколо
В два чоловічих зрости — частокіл.
Недремні вишки й поверх частоколу
Колючий дріт, натягнутий навкіл.
То світ людського розпачу і втоми,
Юдоль терпіння й злого торжества,—
Тут все навколо мертве й нерухоме,
Природа й та, здається, нежива.
І ми, худі й голодні до нестями,
Приречені тут гинути в журбі,
Самі собі здаємося мерцями,
Хоча про це й не кажемо собі.
Ми, як дерева, зрубані на дрова,
Звикаємо до смерті взаперті,
Адже концтабір імені Белова
Живими нас ховає в забутті.
