Ще тільки сіріє, а рання синиця,
Присівши на грати, вже будить мене,—
Аж дивно: чого їй так рано не спиться,
Коли ще надворі й вітрець не війне.
Як дома, бувало, схопився спросоння,
Два кроки — і вже притаївсь у вікні:
Ні сну, ні синиці — лише підвіконня
І грати, що світ заступили мені.
На сході світає — і хмари барвисті
Звиваються в гаму далеких суцвіть,
А тут за вікном — загорода й на вишці
Нічний вартовий з автоматом стоїть.
Можливо, мені та синиця приснилась?
Так стукає серце — надворі ж весна…
Незчувся, як сльози з очей покотились,—
І я відвернувсь од вікна.
