Передо мною манастир:
минулих світлостей скарбниця:
старі пергаміни, листи,
забуті таємниці…
Довкола в дзеркалі води
до мурів шлях, як тінь галузки,
і сонця промінь золотий
та водограю плюскіт.
Перелітала й тут весна:
над церквою блакить барвиста
і хор птахів, уставши з сна,
співає межи листям.
Величний, незбагнутий час
сліди свої отут полишить,
за тих щоб слава береглась,
що у борні, не в тиші.
Бо недалеко громи б’ють,
життя відповіда на запит:
ті, що мовчали, — месть кують,
наовітні креслять мапи.
Це дійсність, — не примари й сон,
хоч дійсність люта і жорстока,
що там десь, — скоро й тут — вогонь,
а сильних мужні кроки.
Передо мною манастир:
я чую спів, то знов прокльони,
то поклик, що зове в ряди
далеких легіонів.
І знаю я, що в день один,
як вісті молоді прилинуть,
аж буде треба, то з святинь
поробимо твердині.
