Поезіє бурливого життя!
Коли минали сліз роки й благання
в моїх настроях і душі бажаннях
воскресла ти, як мрія молода,
що зваблює до проблесків світання.
Так покохав я пориви палкі
в часі негоди, прагнучи пожарів,
хоч плакали дощами темні хмари
і хвилі йшли безрадісні й терпкі,
що віщували нам і муки й кари.
І ніс солодкий острах я нужди,
а дійсністю загорювались мрії;
я чув вітри, — сичали наче змії, —
і час, що в серці починав будить
поволі іскри на рясні надії.
А навкруги хиталися світи;
довкола розцвітали рідні ниви…
— Так! будуть бурі, зродяться ще зливи! —
я заспівав. — Нас розцвіт золотий
зустріне у майбутності щасливій.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Поезіє, тобою я живу,
змагаючись на шляху вже сьогодні,
та щоб сповнив бажання всі народні,
ти міць мені дай, силу бойову,
той дар із всіх найкращий, дар Господній!
