Тобі нова, Соборна Україно,
Твоїй землі, за котру в крові літ
сини найкращі падали в руїні, —
накреслюю привіт.
І віддаюся цим гарячим будням,
що нам віщують вільнеє життя, —
як час прийде, то у ясний полудень
здіймем побідний стяг.
Схилившись низько, хрест кладу на себе,
відчувши, як минуле знов встає,
як те, що говорили — плаче в небі, —
тут, розцвітає, є.
О, честь Тобі, полита кров’ю земле,
не переступлю рідну я межу,
а більше спраги, розгару приємлю
й Тебе остережу.
Не схаменуся на святому шляху
перед вихрами розпачу й тривог,
а в слід піду за другими без жаху
до дальших перемог.
