Посіріли стіни в казематі,
В ньому тільки я та день.
День ввійшов нечутно через ґрати
І розмову пошепки веде.
— “Що приніс?” — Нічого. Крихту неба
І хмарину в ґратах. Це і все.
Дзвін від церкви долетить до тебе,
Сміх дитячий вітер донесе.
А опівдні прилетить ще голуб,
Поворкоче тихо на вікні,
І на стінку надивившись голу,
Ти побачиш друзів на стіні.
Все стерпи! Це тяжко, як не знати.
Ти поетам справжнім вже рідня.
І коли б не ви у казематах,
То на світі не було б і дня.”
День пішов, і почорнілі тіні,
Та мені все чути його річ.
А надворі — вітру голосіння,
В казематі — ніч.
