Я стану ягуаром…
Х.-С. Чокано
Сніг опадав. Птахи, як і плоди,
опали швидше. В небі гасла осінь,
і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він»,
в тім снігові мене впізнала ти.
Хотів я стати снігом. Але — ні:
я стану павучком — і з павутини
тобі літак сплету, щоб він за сніг
був легшим, й на губах моїх не гинув.
Я стану явором: зайди у тінь мою
і притулись до крони молодої
або у листя тепле, як в долоні,
впади — я м’яко листям постелю.
Ти накажи лиш: я за ніч одну
зведу палац на озері найглибшім,
а потім стану льодом найкрихкішим —
і, заманивши,— всіх на дно зведу.
Я стану яструбом: в пориві самоти
я викраду тебе — і в хащах чорних,
кохаючи, розідру тіло, щоби
побачити, чи серце маєш ти.
