При цих деревах, в цім ладу,
в поривах духу, руху впертих
десь притулитися в саду
і хоч би трішечки померти.
Бо вірші — що? — якби хотів
сказати ними стан цей чистий,
то ніжні жилочки рядків
потріскали б від туску й тиску
Бо як печально знати все ж
в кассандриній трагічній тиші,
що в цім саду ти не помреш
і вічних віршів не напишеш.
