А вже на моєму балконі
Христосаються віки,
І мати моя в сонцесяйній короні
Розписує райдугою писанки.
Я сплю наяву при іконі,
На покуті долі мовчу,
І спогади-марення-сни безборонні
Летять, мов метелики, на свічу.
Є хліб, слава Богу, для тіла
Та ще й на потребу душі,
І є Україна,
На щастя людське зголодніла,
І є по нещастю у мене товариші!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Шукаю витоки Сули
- Попередній вірш → Іван Низовий – Я не знайшов себе у Львові
(Оцінок ще немає)