Банальні зітхання, банальні слова…
Сто днів і ночей,
На мільйон помножених,
До цього предива я веслував,
Думав, воно – першороджене.
А все, як на сцені,
Й на серці грим
Рожевий
Заради такої події…
А що, як пірнути в оману гри –
З гальорки та в лицедії?
Чудовий притулок: ні злив, ні зла,
Ні зим завірюшних,
Ні гамірних весен!
…Затисну в долонях уламок весла
Й мерщій –
від спокуси блакитного
плеса!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Прийшло до мене втомлене поліття
- Попередній вірш → Іван Низовий – А жінка
(Оцінок ще немає)