Чолом тобі, спохмурене чоло
Мислителя!
У потаємнім схроні
Прокльовується думка.
Білі скроні
Білішають – світати почало.
Що вигулькне за тим?
Епоха?.. Вік?..
Куди докрилить бунтівливий розум?
…Звичайний день,
Звичайний чоловік
Замислено спинився на дорозі.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Матері посадили край шляху
- Попередній вірш → Іван Низовий – Міського в нас – лиш одіж та манери
(Оцінок ще немає)