Читачу мій, не поспішай
Робити висновки про мене –
Чуття первісне, сокровенне
Таїть беззахисна душа
У глибині своїй;
Чуття
Добра і ніжності…
Його я
Плекаю більше, ніж дитя
Плекає мати,
Рани гою
Добром і ніжністю –
Свої
І не свої пекучі рани…
Біля душевної мембрани
Завжди присутні солов’ї
І цвіркунці нічні.
Отож,
Я не такий,
Якого знаєш,
Якого, певно, не читаєш
Уважно й глибоко,
Або ж
Читаєш знехотя.
Повір
Душі,
В якій нема порядку,
Але в якій живе звірятко,
А не заматерілий звір!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Ми не замислюємось нині
- Попередній вірш → Іван Низовий – Вродливі не повинні помирати
(Оцінок ще немає)