Я читачам лапшу не вішав
На вуха – чесна прямота:
Хтось по моїх простецьких віршах
Колись, можливо, прочита,
Як ми жили – хахли кучматі –
В раю бандитському, коли
У кожній нашій крайній хаті
Ми отаманами були.
Повірить хтось – поспівчуває,
Хтось – навпаки, ще й обсміє
І скаже: “Правди в нас немає
Інакшої – є та, що є…”.
Або ж: “Ми бідні, бо багаті,
І нерозумні, бо дурні…”.
І ще: “Відкриті – винуваті,
Відверто ж винні – ті в тіні…”.
А що в ціні – того ніколи
Не знав ніхто й не буде знать,
Хоч всі ходили ми до школи
І дехто вчився лиш на “п’ять”.
Я вчився гірше, ніж годиться, –
Та доки чую плин Дніпра,
Душа не втомиться трудиться
Й рука не випустить пера!..
