Онуку Тарасу
Вербові котики пригрілись на осонні
і споглядають завеснілий світ,
і муркотить на божім підвіконні
найголовніший жмуроокий кіт,
рудий і круглий… Сонцем його звати,
по-древньому – Ярилом. Жебонять
струмочки й ручаї. А річка-мати
їх зустрічає хором жабенят,
посіяних в заплави повеневі
ярилом-сонцем. В профіль і анфас
позує веснорадісному дневі
веснянкуватий мій онук Тарас.
