1
О як ми цілувались!
Наша повість
Закінчення не має.
А шкода.
Від поцілунку я втрачав свідомість,
А ти ставала злякано-бліда.
Ми так боялись диктатури плоті,
Статевої роздільності,
Хоч нам
Кортіло злитися в одній істоті
І щоб душа була на двох – одна.
… Я умлівав у пестощах коханок
Й під ранок зазнавав розчарувань,
І рівень тимчасових забаганок
Не був тотожний рівневі жадань…
2
Ми покохались на довір’ї,
В безмір’ї вищої цноти –
Дві зірки вистигли в міжзір’ї,
Нечутно впали з висоти
В криницю нашої любові…
Та хтось лихий не на добро
Обидві зірки світанкові
З криниці вичерпнув цебром
І в кінське вихлюпнув корито…
І понеслися вороні
Урізнобіч несамовито,
Щоб десь пропасти в чужині.
