Курські грабарі були вродливі,
Матюкливі, п’яні та руді.
Як на повоєнній нашій ниві
Буйно заврожаїло тоді!
Грабарі ставків нам накопали
І льохів для збіжжя, і криниць,
І за літо пе-ре-ці-лу-ва-ли
Слобожанських справжніх молодиць…
За курган від’їхали “кацапи”
Валкою обтяжених підвід,
І, поклавши мордочки на лапи,
Всі собаки плакали на схід.
Рослі, галасливі й рудуваті
Грабарята – спогад і печаль –
Підростали в кожній третій хаті,
Де гостив душевний брат – москаль.
Що тепер кордони та границі,
Що “таможні” – для тамтешніх, тих?!
Люблять наші славні молодиці
П’яних, матюкливих і рудих.
