люблю свою державу я
в собі її відроджую
шабелькою іржавою
минулому погрожую
неначе у вагоні я
мене трясе і смикає
ото така агонія
імперії великої
немовби я у кратері
так піді мною гримає
жену к ядрьоній матері
себе самого з криму я
ще сильні ми донбасами
й зеленими карпатами
закидаєм ковбасами
свого «старшого брата» ми
холодні та голодні ми
в постійній «тимчасовості»
зате живем сьогодні ми
хто як за рівнем совісті
люблю свою державу я
якою б не була вона –
у прапора держално є
й воно ще не поламане!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Терплячий наш народ
- Попередній вірш → Іван Низовий – Відкраялось по кращому окрайцеві
(Оцінок ще немає)